Навколо вода, або Війна всередині війни

Існують теми, на які з раціональної точки зору слід дивитися утилітарно. І при цьому на певний час закривати їх для публічного обговорення, залишивши їх для вузьких спеціалізованих кіл. В іншому разі рано чи пізно все зведеться до типово українського «якось прорвемося». Це в кращому випадку спровокує кризу ідей чи спробу вкотре «винайти колесо».

Тема Каховського гідровузла та Дніпра в цілому до таких і належить. Ба більше, вона є болючою навіть не стільки через те, що гідроелектростанцію, греблю та водосховище зруйнувала не стихія, а підступ держави-терориста. Не треба постійно проживати в Україні, аби знати, що клімат тут поступово змінюється, стає більш теплим та посушливим. Це підтвердив навіть керівник Укргідрометцентру Микола Кульбіда, який вже став видаватися вічним. І ось тут водні ресурси (точніше, їхній дефіцит) починають впливати приблизно на все.

Зараз лише друга половина календарної зими, але де-не-де проблеми вже відчутні.

Побут

Вивчаючи зріз думок суспільства, все частіше і частіше доводиться стикатися з однаковими скаргами на погіршення смаку та/або дефіцит такого сакрального для пересічної української домогосподарки продукту, як томатний сік, паста чи заправка. На жаль, це не дивує. Автор сам народився та виріс у наддніпрянському селі, де проблеми з поливом через людський фактор були систематичними та критичними, хоча води в річці вистачало із запасом. У приватних господарствах ті ж помідори не давали очікуваного врожаю. А орендарі великих ділянок намагалися мінімально вирощувати не менш вибагливі до зрошення культури, ту ж кукурудзу, скажімо.

І скарг таких ставатиме лиш дедалі більше хоча б через борщ в якості національної страви. Хитрі до вигадок хазяйки, звісно, вже обрали альтернативний шлях – наприклад, у вигляді імпортних, переважно польських, консервованих томатів у власному соку або чогось подібного. Проте борщик з подібним інгредієнтом – страва (дозвольте вже авторську думку) аж надто на любителя. А тепер перенесімося в часі трошки вперед і уявимо собі збільшення ажіотажу. Бо який у нас улюблений літній салат на всі випадки життя? Правильно, помідорчики з огірочками, все інше додається опційно.

При цьому люди розуміють причини погіршення якості та неминучого вже дефіциту. Проте їм лишається хіба бідкатися, а владі – традиційно розводити руками.

Водопостачання та супутні механізми

Знаєте, що дійсно лякає? Побутові проблеми в такому випадку не обмежаться кризою продуктової торгівлі, яка в сутності є наслідком, а не причиною. Чи помітили ви, які труднощі з банальним водопостачанням виникають вже навіть не нижче, а вище за течією Дніпра від зруйнованої ГЕС? Десь напору нема взагалі, десь вода тече тоненькою цівочкою. Одні стоять у чергах за питною водою у пляшках по 5-6 літрів, інші чекають великого щоденного підвозу вже з відрами. В окремих населених пунктах вода взагалі стає ледве не основною частиною гуманітарних вантажів.

Усі ми в дитинстві вивчали у школах щось про колообіг води в природі, звісно. Однак, за сучасних умов необхідним є певний механізм регуляції цього обігу. Територія України з точки зору рельєфу – не подоба шматка фанери, місцями в руслах річок трапляються аж надто серйозні перепади висот. Причому розміри водойми значення не мають. А греблі, вибачте за банальність, на те й потрібні, щоб регулювати рівень води згідно з потребами. І ДніпроГЕС, і невеличка захисна споруда десь у глушині виконують в тому числі функцію того самого механізму.

На сполох бити ще рано: це доведеться робити, коли рівень Дніпра та притоків почне падати на Січеславщині аж від самого Верхньодніпровська, бо там і до самого Києва вже недалеко. Навесні 2023 року, ще до катастрофи на Каховському гідровузлі, мешканці багатьох прибережних міст почали помічати, що «вода спадає» з незрозумілих причин, до речі. Зараз причини вже зрозумілі. А труднощі з водопостачанням потягнуть за собою низку інших проблем, в тому числі екологічних. Водовідведення? Так, і це теж.

Нездійсненні мрії

Давайте знову трохи помандруємо у часі. Тепер вже у далеке минуле, часи авторського дитинства. Якось влітку до села надіслали з обласного центру бригаду вчених панів, що мали розвідати навколишню територію на предмет артезіанських свердловин. Шукали-шукали, шукали-шукали, та крім сухої землі нічого не здибали. Полишили на пам'ять списану діжку на колесах з-під квасу і поїхали геть.

До чого цей ліричний відступ? А до того, що деякі експерти вірять у нездійсненні речі. Принаймні, себе вони вже в них якось змусили повірити. При цьому шановне панство не завжди знає про особливості певних територій. От візьмімо тему артезіанських свердловин, яку вперто педалюють не лише противники відбудови нової електростанції, а навіть деякі прибічники. З висоти їхнього польоту все видається надто простим: прочистити те, що є, розшукати те, чого ще нема, і так далі. Вам теж здається, що ситуація в реальності складеться значно скрутніше? Отож, бо й воно.

По-перше, конкретно на правому березі Херсонщини якісна прочистка, судячи з підрахунків наукових працівників, дозволить в кращому випадку забезпечити нормальну подачу води до населених пунктів та зрошування сільськогосподарських угідь приблизно на середньому рівні. По-друге, науковці забувають про існування «мертвих зон». Там скільки не заглиблюйся, води не знайдеш. В подібних випадках деякі люди з кандидатськими та докторськими ступенями стають схожими на фанатів самолікування, які стверджують, що настоянка з мухоморів лікує все на світі.

От тільки подібною впертістю вилікувати можна власні панічні настрої, спровоковані непрогнозованістю того, що ж буде далі.

Помилки задуму

І ось тут ми приходимо до найбільш важливого моменту. Той, хто вважає, що будувати саме гідроелектростанцію не треба, певним чином правий. Поточну нестачу енергоресурсів цілком реально компенсувати і без неї – досвід вже є. І розробка плану триває швидше тому, що влада в Києві спустила наказ згори та навіть готова дати грошей, якщо вони будуть в наявності. Втім, махати веслами, якщо добре подумати над тим, що написано вище, треба дещо в іншому напрямку.

Головна мета зараз – збереження або навіть поповнення водних ресурсів. Бо окупанти цим не займатимуться точно. Хоча навіть Володимир Сальдо прозрів (чи знову вирішив порекламувати себе?), заявивши, що проблема високого рівня критичності існує та вимагає вирішення. Щоправда, останнє слово поки за Москвою, а там ці думки категорично не поділяють. Тому в такому випадку колаборанти двічі вистрелили собі по ногах, причому страждає від цього і здебільшого не винне ні в чому мирне населення.

Помилки задуму бажано уникнути, інакше скепсису лише додасться. Принаймні, з приводу греблі точно треба мізкувати, інакше ніяк.

***

Існують теми, на які з раціональної точки зору слід дивитися утилітарно. І при цьому на певний час закривати їх для публічного обговорення, залишивши їх для вузьких спеціалізованих кіл. В іншому разі рано чи пізно все зведеться до типово українського «якось прорвемося». Це в кращому випадку спровокує кризу ідей чи спробу вкотре «винайти колесо».

P.S. Автор поважає думки всіх вчених, навіть у тому випадку, якщо вони не збігаються з авторськими дуже радикально. Все ж кожен є фахівцем у своїй справі, і це не завжди гідрологія.

Читайте також: Діти Херсонщини. Юрій Максимов. Нічне жахіття Мюнхена та Києва.