Якщо хлопчик – Андрій, дівчинка – Вікторія
1768 
«Якщо хлопчик – Андрій, дівчинка – Вікторія».
Це – останнє, що Владислав Українець написав вагітній дружині 24 лютого 2022 року. Того ж дня він загинув, прикриваючи відхід українських військових на Антонівському мосту в Херсоні.
Владислав народився 5 грудня 1999 року на Вінниччині. З дитинства захоплювався футболом, був кандидатом у майстри спорту з боксу, грав на гітарі, співав. Після школи закінчив військовий ліцей, Львівську національну академію сухопутних військ, пішов служити у 59 мотопіхотну бригаду.
Зустрів майбутню дружину – Катю. Перше їхнє побачення сталось в Бахмуті: Катя наважилась приїхати в прифронтове місто, щоб зустрітися з ним. Влад приніс їй коробку Raffaello, на кожній цукерці власноруч написав комплімент, а на одній – зізнання в коханні. Катерина зберігає її досі.
Вони одружилися й провели медовий місяць на морі в Каховці.
Напередодні повномасштабного вторгнення Катерина завагітніла. Тоді ж Влада разом із побратимами відправили на Херсонщину. Він попереджав, що може початися велика війна, але боявся не за себе. Просив Катерину переїхати до його батьків на Вінниччину. Не встигла.
24 лютого після обіду Влад написав дружині востаннє: «Я вимикаю телефон, будемо працювати. Якщо [народиться] хлопчик – Андрій, дівчинка – Вікторія. Люблю тебе безмежно».
Наступного ранку побратим повідомив, що Влад загинув, потрапивши під ворожий вогонь під час бою на Антонівському мосту.
Згодом невідомий чоловік із Херсона написав Каті, що знайшов тіло Владислава разом з іншими загиблими військовими й поховав їх у посадці.
Катерину тоді підтримувала лише думка про майбутню дитину. Вона виїхала з окупованої Каховки до батьків Влада і там народила сина.
Після звільнення Херсона тіло Владислава вдалося розшукати й перепоховати на рідній Вінниччині. Посмертно 22-річному лейтенанту Владиславу Українцю присвоїли звання Героя України та вручили орден «Золота Зірка».
На урочистій церемонії нагороду з рук президента отримали його мама, дружина і син Андрій.
***
Це історія з адвент-календаря пам'яті. Щодня до Різдва я збираю з відкритих джерел і публікую історію людини, яку вбили російські воєнні злочинці. Роблю це не для того, щоб ми сумували, а щоб об'єднувалися навколо пам'яті.