Орнаменти пам’яті Нової Каховки
1760 
Я мала велике щастя і вдачу проводити на півдні чи не кожне літо свого дитинства: від Одещини до Запоріжжя, від Херсонщини до Криму. Ніколи не зможу осягнути того, що переживають люди, для яких ці місця є домом, але і я маю для них місце у своєму серці.
У Новій Каховці я була мигцем і дуже малою, тому ясна річ, кам'яних вишиванок не пам'ятаю. Але, певно, і не могла їх пам'ятати, бо тоді про них забули і самі містяни. Вірніше, їх змусили про них забути.
Як слушно каже героїня мого матеріалу, радянська влада робила усе, щоб позбавити нас пам'яті, а отже і розуміння цінності того, що нас оточує. Сучасна Росія продовжує нести цей тиранічний спадок.
Кам'яні вишиванки Нової Каховки, створені Григорієм Довженком – це унікальні витвори, які попри мільйон «але» все одно досі прикрашають це молоде південне містечко. І своїми орнаментами, як і взори на наших сорочках, об'єднують нас кожним завитком. Нова Каховка, яка мала б стати типовим промисловим містом, розквітла як кожна українська хата, яка має свій неповторний вигляд.
Бо це місто любили ті, хто його створювали і ті, хто в ньому жили і живуть.
Як у Новій Каховці з'явилися ці застиглі у камені, фантастичні панно, як їх ледь не стерли з лиця землі, як проходило їхнє відновлення, а головне – як у цих неймовірно складних обставинах берегти спадщину, яку окупувала Росія, мені розповіла Єлізавета Євсеєва.
Якій я дякую за велику працю і за те, що дочитала цей текст до кінця. Сподіваюся, ви дочитаєте теж. Колеги не дадуть збрехати, я дуже давно хотіла, щоб цей матеріал стався і знайшов своїх читачів.
